Румиксон Фармюнион порошок для раствора для инъекций по 2 г во флаконе 1шт

Склад:

Діюча речовина: ceftriaxone;

1 флакон містить цефтриаксон (у формі цефтриаксону натрію) 1 г або 2 г.

Лікарська форма. Порошок для розчину для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: злегка гігроскопічний кристалічний порошок майже білого або жовтуватого кольору.

Фармакотерапевтична група.

Антибактеріальні засоби для системного застосування. Інші бета-лактамні антибіотики. Цефалоспорини третього покоління. Цефтриаксон. Код АТХ J01D D04.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Цефтриаксон – парентеральний цефалоспориновий антибіотик III покоління з пролонгованою дією.

Бактерицидна активність цефтриаксону зумовлена пригніченням синтезу клітинної стінки. Цефтриаксон активний in vitro відносно широкого спектра грамнегативних і грампозитивних мікроорганізмів. Цефтриаксон характеризується дуже великою стійкістю до більшості b-лактамаз (як пеніциліназ, так і цефалоспориназ) грампозитивних і грамнегативних бактерій. Цефтриаксон звичайно активний відносно таких мікроорганізмів in vitro і при клінічних інфекціях (див. розділ «Показання»):

Грампозитивні аероби.

Staphylococcus aureus (метициліночутливий), коагулазо-негативні стафілококи, Streptococcus pyogenes (β-гемолітичний, групи А), Streptococcus agalactiae (β-гемолітичний, групи В), β-гемолітичні стрептококи (групи ні А, ні В), Streptococcus viridans, Streptococcus pneumoniae.

Примітка. Стійкі до метициліну Staphylococcus spp. резистентні до цефалоспоринів, у тому числі до цефтриаксону. Також Enterococcus faecalis, Enterococcus faecium та Listeria monocytogenes виявляють стійкість до цефтриаксону.

Грамнегативні аероби.

Acinetobacter lwoffi, Acinetobacter anitratus (головним чином A. baumanii)*, Aeromonas hydrophila, Alcaligenes faecalis, Alcaligenes odorans, алкагеноподібні бактерії, Borrelia burgdorferi, Burkholderia cepacia, Capnocytophaga spp., Citrobacter diversus (у тому числі C. amalonaticus), Citrobacter freundii*, Escherichia coli, Enterobacter aerogenes*, Enterobacter cloacae*, Enterobacter spp. (інші)*, Haemophilus ducreyi, Haemophilus influenzae, Haemophilus parainfluenzae, Hafnia alvei, Klebsiella oxytoca, Klebsiella pneumoniae**, Moraxella catarrhalis (раніше називалися Branhamella catarrhalis), Moraxella osloensis, Moraxella spp. (інші), Morganella morganii, Neisseria gonorrhoeae, Neisseria meningitidis, Pasteurella multocida, Plesiomonas shigelloides, Proteus mirabilis, Proteus penneri*, Proteus vulgaris, Pseudomonas fluorescens*, Pseudomonas spp. (інші)*, Providentia rettgeri, Providentia spp. (інші), Salmonella typhi, Salmonella spp. (група enteritidis), Serratia marcescens, Serratia spp. (інші), Shigella spp., Vibrio spp., Yersinia enterocolitica, Yersinia spp. (інші).

* Деякі ізоляти цих видів стійкі до цефтриаксону головним чином унаслідок утворення β-лактамаз, що кодуються хромосомами.

** Деякі ізоляти Klebsiella pneumoniae стійкі до цефтриаксону унаслідок утворення низки плазмідо-опосередкованих β-лактамаз.

Примітка. Багато штамів вищезазначених мікроорганізмів, які мають множинну стійкість до таких антибіотиків, як амінопеніциліни та уреїдопеніциліни, цефалоспорини першого та другого покоління, аміноглікозиди, є чутливими до цефтриаксону. Treponema pallidum чутлива до цефтриаксону in vitro і в дослідах на тваринах. Клінічні випробування показують, що цефтриаксон ефективний для лікування первинного і вторинного сифілісу. За деякими винятками, клінічні штами P. аeruginosa стійкі до цефтриаксону.

Анаероби.

Bacteroides spp. (чутливі до жовчі)*, Clostridium spp. (крім групи C. perfringens), Fusobacterium nucleatum, Fusobacterium spp. (інші), Gaffkia anaerobica (раніше називалися Peptococcus), Peptostreptococci.

* деякі ізоляти Bacteroides spp. стійкі до цефтриаксону.

Примітка. Багато штамів Bacteroides spp., які продукують b-лактамази (зокрема B. fragilis), стійкі до цефтриаксону. Стійкий Clostridium difficile.

Чутливість до цефтриаксону можна визначати методом дисків або методом серійних розведень на агарі або бульйоні, використовуючи стандартну методику, подібну до тієї, яку рекомендує Національний комітет клінічних лабораторних стандартів (НККЛС). Для цефтриаксону НККЛС встановив такі критерії оцінки результатів випробувань:

Для визначення чутливості мікроорганізмів слід використовувати диски з цефтриаксоном, оскільки у дослідження in vitro показало, що цефтриаксон активний відносно окремих штамів, які стійкі при використанні дисків, призначених для всієї групи цефалоспоринів.

Замість стандартів НККЛС для визначення чутливості мікроорганізмів можна використовувати й інші добре стандартизовані нормативи, наприклад DIN та ICS, що дають змогу адекватно оцінити рівень чутливості.

Фармакокінетика.

Фармакокінетика цефртиаксону має нелінійний характер. Всі основні фармакокінетичні параметри, що базуються на загальних концентраціях препарату (вільний та зв’язаний з білками цефтриаксон), за винятком періоду напіввиведення, залежать від дози.

Всмоктування

Максимальна концентрація у плазмі крові після внутрішньом’язового введення 1 г препарату становить 81 мг/л та досягається за 2-3 години після введення. Одноразові внутрішньовенні інфузії 1 г та 2 г призводять через 30 хвилин до концентрацій 168,1±28,2 та 256,9±16,8 мг/л відповідно. Площа під кривою концентрація-час у плазмі крові після внутрішньовенного введення дорівнює такій після внутрішньом’язового введення. Це означає, що біодоступність цефтриаксону після внутрішньом’язового введення становить 100 %.

Розподіл

Об’єм розподілу цефтриаксону становить 7-12 л. Після внутрішньовенного введення цефтриаксон швидко проникає в інтерстиціальну рідину, де бактерицидні концентрації щодо чутливих мікроорганізмів зберігаються протягом 24 годин.

Після введення у дозі 1-2 г цефтриаксон добре проникає у тканини та рідини організму. Протягом більш ніж 24 годин його концентрація набагато перевищує мінімальну пригнічуючу концентрацію для більшості збудників інфекцій більш ніж у 60 тканинах та рідинах (у тому числі легенях, серці, жовчовивідних шляхах, печінці, середньому вусі та слизовій носа, кістках, а також спинномозковій, плевральній та синовіальній рідинах, у секреті простати).

Цефтриаксон оборотно зв’язується з альбуміном, причому ступінь зв’язування зменшується зі зростанням концентрації, наприклад, знижуючись з 95 % при концентрації у плазмі крові менше 100 мг/л до 85 % при концентрації 300 мг/л. Завдяки нижчій концентрації альбуміну у тканинній рідині частка вільного цефтриаксону в ній вища, ніж у плазмі крові.

Цефтриаксон проникає через запалені мозкові оболонки у дітей, у т. ч. новонароджених. Максимальна концентрація у спинномозковій рідині досягається приблизно через 4 години після внутрішньовенного введення та становить у середньому 18 мг/л при дозах 50-100 мг/кг. При бактеріальному менінгіті середня концентрація цефтриаксону в цереброспінальній рідині становить 17 % концентрації у плазмі крові, при асептичному менінгіті – 4 %. Через 24 години після внутрішньовенного введення препарату в дозі 50-100 мг/кг концентрації цефтриаксону у спинномозковій рідині перевищують 1,4 мг/л. У дорослих хворих на менінгіт після введення дози 50 мг/кг через 2-24 години досягаються такі концентрації цефтриаксону у цереброспінальній рідині, які в багато разів перевищують мінімальні інгібуючі концентрації для найрозповсюдженіших збудників менінгіту.

Цефтриаксон проходить через плацентарний бар’єр та в малих концентраціях виділяється у грудне молоко (3-4 % концентрації у плазмі крові матері через 4-6 годин).

Метаболізм

Цефтриаксон не піддається системному метаболізму, а перетворюється у неактивні метаболіти під дією кишкової флори.

Виведення

Загальний плазмовий кліренс цефтриаксону дорівнює 10-22 мл/хв. Нирковий кліренс дорівнює 5-12 мл/хв. 50-60 % цефтриаксону виводиться у незміненому вигляді нирками і 40-50 % – у незміненому вигляді з жовчю. Період напіввиведення цефтриаксону у дорослих становить близько 8 годин.

Фармакокінетика в особливих популяціях.

У новонароджених дітей нирками виводиться приблизно 70 % дози. У дітей перших 8 днів життя, а також у пацієнтів віком понад 75 років період напіввиведення у середньому в 2-3 рази більшим, ніж у дорослих молодого віку.

У хворих із легкою та помірною нирковою або печінковою недостатністю фармакокінетика цефтриаксону змінюється незначною мірою, відзначається лише незначне збільшення періоду напіввиведення з плазми крові. Якщо порушена лише функція нирок, збільшується виведення з жовчю, якщо порушена функція печінки, збільшується виведення через нирки.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування інфекцій, збудники яких чутливі до цефтриаксону:

- інфекції дихальних шляхів, особливо пневмонія, а також інфекції вуха, горла і носа;

- інфекції органів черевної порожнини (перитоніт, інфекції жовчовивідних шляхів і шлунково-кишкового тракту);

- інфекції нирок і сечовивідних шляхів;

- інфекції статевих органів, включаючи гонорею;

- сепсис;

- інфекції кісток, суглобів, м'яких тканин, шкіри, а також ранові інфекції;

- інфекції у хворих з ослабленим імунним захистом;

- менінгіт;

- дисемінований бореліоз Лайма (стадії ІІ та ІІІ);

Периопераційна профілактика інфекцій при хірургічних втручаннях на органах шлунково-кишкового тракту, жовчовивідних шляхів, сечовивідних шляхів і під час гінекологічних процедур, але лише у разі потенційної чи відомої контамінації.

При призначенні цього препарату необхідно дотримуватись офіційних рекомендацій з антибіотикотерапії та, зокрема, рекомендацій з профілактики антибіотикорезистентності.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до цефалоспоринів. При наявності у хворого підвищеної чутливості до пеніциліну слід врахувати можливість алергічної реакції до лікарського засобу.

Гіпербілірубінемія у новонароджених та недоношених дітей, оскільки цефтриаксон може витісняти білірубін зі зв’язку з альбуміном сироватки крові, що може призвести до ризику розвитку енцефалопатії, спричиненої білірубіном.

Препарат протипоказаний новонародженим при лікуванні парентеральними розчинами, які містять кальцій, у зв’язку з ризиком виникнення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону, що становлять ризик фатального ушкодження нирок та легень.

У новонароджених та недоношених дітей описано окремі випадки виникнення преципітатів у легенях та нирках, які спричинили летальні наслідки при одночасному введенні цефтриаксону та препаратів кальцію. У деяких з цих випадків застосовувалися ті ж самі інфузійні системи для внутрішньовенного введення для цефтриаксону та розчинів, які містять кальцій, і в деяких інфузійних системах для внутрішньовенного введення спостерігалося виникнення преципітатів. Щонайменше про один летальний випадок повідомлялося у новонародженого, якому цефтриаксон та кальцієвмісні розчини вводили у різний час та за допомогою різних інфузійних систем, при цьому при аутопсії преципітати знайдені не були. Схожі повідомлення для пацієнтів більш старшого віку відсутні.

Особливі заходи безпеки.

Надходження лікарського засобу у зовнішнє середовище слід звести до мінімуму. Слід запобігати потраплянню лікарського засобу у каналізаційну систему або домашні відходи.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

При одночасному застосуванні високих доз цефтриаксону і таких сильнодіючих діуретиків, як фуросемід, порушень функції нирок не спостерігалося. Після прийому алкоголю одразу після прийому цефтриаксону не спостерігалося ефектів, схожих на дію дисульфіраму.

Цефтриаксон не містить N-метилтіотетразольну групу, яка б могла викликати непереносимість етанолу, а також кровотечі, що властиві деяким іншим цефалоспоринам. Пробенецид не впливає на виведення цефтриаксону.

Немає доказів того, що цефтриаксон підвищує ниркову токсичність аміноглікозидів. Не дивлячись на це, обидва продукти слід вводити окремо (див. розділ «Несумісність»). Бактеріостатичні лікарські засоби можуть негативно впливати на бактерицидний ефект цефалоспоринів.

In vitro був виявлений антагонізм між хлорамфеніколом та цефтриаксоном.

Не можна використостовувати розчинники, які містять кальцій, такі як розчин Рінгера чи розчин Гартмана, для розчинення цефтриаксону у флаконах чи для розведення відновленого розчину для внутрішньовенного введення у зв’язку з вірогідністю утворення преципітатів. Виникнення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону також можливе при змішуванні цефтриаксону з розчинами, які містять кальцій, в одній інфузійній системі для внутрішньовенного введення. Руміксон Фармюніон не можна одночасно вводити внутрішньовенно з розчинами, які містять кальцій, у тому числі з тривалими інфузіями, які містять кальцій, наприклад, при парентеральному харчуванні. Однак, за винятком новонароджених, цефтриаксон та кальцієвмісні розчини можна вводити послідовно, якщо інфузійну систему ретельно промити між інфузіями сумісним розчином. У дослідженнях in vitro із застосуванням плазми крові дорослих та пуповинної крові новонароджених було показано, що у немовлят підвищений ризик утворення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону.

Немає повідомлень про взаємодію між цефтриаксоном та препаратами для перорального прийому, які містять кальцій, та взаємодію між цефтриаксоном при внутрішньом’язовій ін’єкції і препаратами, які містять кальцій.

Особливості застосування.

Як і при застосуванні інших цефалоспоринів, при застосуванні цефтриаксону повідомлялося про випадки анафілактичних реакцій з летальним наслідком, навіть якщо у докладному анамнезі немає відповідних вказівок. При виникненні алергічних реакцій цефтриаксон слід одразу відмінити та призначити відповідне лікування.

Цефтриаксон може збільшувати протромбіновий час. У зв’язку з цим при підозрі на дефіцит вітаміну К необхідно визначати протромбіновий час.

Імуноопосередкована гемолітична анемія спостерігалась у пацієнтів, які отримували цефалоспорини, у тому числі цефтриаксон. Про випадки тяжкої гемолітичної анемії, у тому числі летальної, повідомлялося у дорослих та дітей. При розвитку анемії під час застосування цефтриаксону необхідно виключити анемію, спричинену цефтриаксоном, та відмінити препарат до встановлення етіології анемії.

На фоні застосування практично всіх антибактеріальних препаратів, у тому числі і цефтриаксону, можливе виникнення діареї, асоційованої з Clostridium difficile, від легкого ступеня до коліту з летальним наслідком. Антибактеріальні препарати змінюють нормальну флору товстого кишечнику, що призводить до надмірного росту Clostridium difficile. Clostridium difficile продукує токсини А та В, які сприяють розвитку діареї, асоційованої з Clostridium difficile. Штами Clostridium difficile, які надмірно продукують токсини, спричиняють підвищену захворюваність та летальність, так як ці інфекції можуть бути резистентними до антимікробних засобів та потребувати колектомії. Діарею, асоційовану з Clostridium difficile, необхідно виключити у всіх пацієнтів під час застосування антибіотиків. Необхідно зібрати детальний медичний анамнез, оскільки діарея, асоційована з Clostridium difficile, може виникати протягом двох місяців після закінчення застосування антибактеріальних засобів.

При підозрі чи підтвердженні діареї, асоційованої з Clostridium difficile, необхідно відмінити антибіотикотерапію, яка не впливає на Clostridium difficile. За клінічними показаннями слід призначити відповідну кількість рідини та електролітів, білкових добавок, антибіотикотерапію, до якої чутлива Clostridium difficile та хірургічне обстеження. Антиперистальтичні лікарські засоби у таких випадках протипоказані.

Протягом тривалого застосування цефтриаксону можливі труднощі у контролюванні нечутливих до препарату мікроорганізмів. У зв’язку з цим необхідний ретельний нагляд за пацієнтами. При виникненні суперінфекції необхідно вжити відповідних заходів.

Після застосування цефтриаксону зазвичай у дозах, що перевищують стандартні рекомендовані, при ультразвуковому досліджені жовчного міхура можуть спостерігатись тіні, що помилково сприймаються за камені. Це преципітати кальцієвої солі цефтриаксону, що зникають після завершення чи припинення терапії цефтриаксоном. Подібні зміни рідко супроводжуються будь-якою симптоматикою. Але і в таких випадках рекомендується лише консервативне лікування. Якщо ці явища супроводжуються клінічною симптоматикою, то рішення про відміну препарату приймає лікар.

У хворих, яким вводили цефтриаксон, описано поодинокі випадки панкреатиту, що розвинувся, можливо, внаслідок обструкції жовчовивідних шляхів. Більшість із цих хворих мали фактори ризику застою у жовчовивідних шляхах, наприклад, лікування в анамнезі, тяжкі захворювання та повністю парентеральне харчування. При цьому у розвитку панкреатиту, не можна виключати роль преципітатів, що утворилися під дією цефтриаксону в жовчовивідних шляхах.

Цефтриаксон може витісняти білірубін зі зв’язку з альбуміном сироватки крові. З огляду на це застосування цефтриаксону у новонароджених з гіпербілірубінемією протипоказане (див. розділ «Протипоказання»).

Під час тривалого лікування слід регулярно контролювати картину крові.

Слід виявляти обережність при застосуванні цефтриаксону хворим із нирковою недостатністю, які одночасно отримують аміноглікозиди та діуретики.

Цефтриаксон не можна змішувати чи призначати одночасно з кальцієвмісними розчинами, навіть при введенні препаратів через різні інфузійні системи. У новонароджених дітей описані випадки виникнення преципітатів у легенях та нирках, які спричинили летальні наслідки при одночасному введенні цефтриаксону та препаратів кальцію, навіть при застосуванні різних інфузійних систем та у різний час. У зв’язку з цим не можна застосовувати кальцієвмісні розчини для внутрішньовенного введення новонародженим протягом щонайменше 48 годин після введення останньої дози цефтриаксону. Про випадки виникнення внутрішньосудинних преципітатів після одночасного застосування цефтриаксону з внутрішньовенними кальцієвмісними розчинами не повідомлялося у пацієнтів інших вікових груп. Не дивлячись на це, слід уникати одночасного застосування всім пацієнтам.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Цефтриаксон проникає через плацентарний бар’єр. Існують обмежені дані щодо застосування цефтриаксону вагітним жінкам. У період вагітності, зокрема у І триместрі, цефтриаксон можна застосовувати, лише якщо користь перевищує ризик.

У малих концентраціях цефтриаксон виділяється у грудне молоко, тому лікарський засіб не слід застосовувати жінкам, які годують груддю. Якщо лікування абсолютно необхідне, слід припинити годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Немає даних щодо впливу цефтріаксону на швидкість реакції, але у зв’язку з можливістю виникнення запаморочення препарат може впливати на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози.

Дорослі і діти віком від 12 років:

Зазвичай призначають 1-2 г препарату Руміксон Фармюніон 1 раз на добу (кожні 24 години). При тяжких інфекціях або інфекціях, збудники яких мають лише помірну чутливість до цефтриаксону, добову дозу можна збільшувати до 4 г.

Діти віком до 12 років у тому числі новонароджені, немовлята

Нижче наводяться рекомендовані дози для застосування 1 раз на добу.

Новонароджені (до 2 тижнів): 20-50 мг/кг маси тіла 1 раз на добу, добова доза не повинна перевищувати 50 мг/кг маси тіла. При визначенні дози препарату для доношених і недоношених дітей відмінностей немає.

Руміксон Фармюніон протипоказаний для застосування новонародженим віком ≤ 28 днів при необхідності (чи очікуваній необхідності) лікування внутрішньовенними розчинами, які містять кальцій, у тому числі у разі постійних внутрішньовенних вливань, які містять кальцій, наприклад, при парентеральному харчуванні, у зв’язку з ризиком виникнення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону.

Діти віком від 15 днів до 12 років: 20-80 мг/кг маси тіла 1 раз на добу.

Дітям з масою тіла понад 50 кг призначають дози для дорослих.

Внутрішньовенні дози 50 мг/кг або вищі слід вводити шляхом інфузії протягом принаймні 30 хвилин.

Хворі літнього віку

Хворим літнього віку корекція дози не потрібна.

Тривалість лікування

Тривалість лікування залежить від показання та перебігу хвороби. Як прийнято при терапії антібіотиками, хворим слід продовжувати приймати препарат ще протягом як мінімум 48-72 годин після того, як температура нормалізується і аналізи покажуть відсутність збудників.

Комбінована терапія

Дослідження показали, що відносно багатьох грамнегативних бактерій існує синергізм між цефтриаксоном і аміноглікозидами. Незважаючи на те, що підвищену ефективність таких комбінацій не завжди можна передбачити, її слід мати на увазі при наявності тяжких, загрозливих для життя інфекцій, спричинених Pseudomonas aeruginosa. Через фізичну несумісність цефтриаксону та аміноглікозидів їх слід вводити окремо в рекомендованих дозах.

Дозування в особливих випадках

Менінгіт

При бактеріальному менінгіті у немовлят і дітей віком від 15 днів до 12 років лікування розпочинають з дози 100 мг/кг (але не більше 4 г) 1 раз на добу. Як тільки збудник буде ідентифікований, а його чутливість визначена, дозу можна відповідно знизити. Найкращі результати досягалися при такій тривалості лікування:

Бореліоз Лайма: дорослим та дітям – 50 мг/кг (найвища добова доза – 2 г) 1 раз на добу протягом 14 днів.

Гонорея

Для лікування гонореї (спричиненої утворюючими і неутворюючими пеніциліназу штамами) рекомендується призначати разову дозу 250 мг внутрішньом’язово.

Профілактика інфекцій у хірургії

Для профілактики післяопераційних інфекцій при контамінованих або потенційно контамінованих хірургічних втручаннях рекомендується – залежно від ступеня небезпеки зараження – вводити разову дозу 1-2 г препарату за 30-90 хвилин до початку операції. При операціях на товстій і прямій кишці добре зарекомендувало себе одночасне введення препарату і одного з 5-нітроімідазолів, наприклад орнідазолу.

Ниркова та печінкова недостатність

Хворим із порушеннями функції нирок немає необхідності знижувати дозу, якщо функція печінки залишається нормальною. Лише у разі ниркової недостатності в передтермінальній стадії (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв) добова доза не має перевищувати 2 г.

Хворим, які знаходяться на діалізі, немає потреби в додатковому введенні препарату після діалізу. Слід, однак, контролювати концентрацію цефтриаксону в сироватці крові, оскільки у цих хворих може знижуватися швидкість виведення. Добова доза препарату для хворих, які знаходяться на діалізі, не повинна перевищувати 2 г.

У хворих із порушеннями функції печінки немає необхідності знижувати дозу, якщо функція нирок залишається нормальною.

ПриОдночаснійТяжкій нирковій та печінковій недостатності слід регулярно визначати концентрацію цефтриаксону у плазмі крові та проводити корекцію дози препарату у разі необхідності, оскільки рівень виведення у таких пацієнтів може знижуватися.

Приготування розчинів

Відновлені розчини слід використати відразу після приготування.

Залежно від концентрації колір розчинів може варіювати від блідо-жовтого до бурштинового. Ця властивість активної речовини не впливає на ефективність або переносимість препарату.

Внутрішньом’язова ін’єкція

Для внутрішньом’язової ін’єкції 1 г розчиняють у 3,5 мл 1 % розчину лідокаїну; ін’єкцію роблять у центр великого м’яза. Рекомендується вводити не більше 1 г в одну ділянку.

Розчин, що містить лідокаїн, не можна вводити внутрішньовенно.

Застосування лідокаїну передбачає попереднє проведення проби для визначення індивідуальної чутливості до цього лікарського засобу.

Внутрішньовенна ін’єкція

Для внутрішньовенної ін’єкції розчиняють 1 г препарату в 10 мл води для ін’єкцій; вводять внутрішньовенно повільно (2-4 хвилини).

Внутрішньовенне вливання

Внутрішньовенне вливання має тривати не менше 30 хвилин. Для приготування розчину для вливання розчиняють 2 г препарату в 40 мл одного з таких інфузійних розчинів, вільних від іонів кальцію: 0,9 % хлорид натрію, 0,45 % хлорид натрію + 2,5 % глюкоза, 5 % глюкоза, 10 % глюкоза, 6 % декстран у розчині глюкози 5 %, 6-10 % гідроксіетильований крохмаль, вода для ін’єкцій. Зважаючи на можливу несумісність, розчини, які містять Руміксон Фармюніон, не можна змішувати з розчинами, які містять інші антибіотики, як при приготуванні, так і при введенні.

Однак 2 г цефтриаксону і 1 г орнідазолу фізично та хімічно сумісні у 250 мл фізіологічного розчину натрію хлориду або розчину глюкози.

Не можна використостовувати розчинники, які містять кальцій, такі як розчин Рінгера чи розчин Гартмана, для розчинення препарату у флаконах чи для розведення відновленого розчину для внутрішньовенного введення у зв’язку з вірогідністю утворення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону. Виникнення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону також можливе при змішуванні препарату з розчинами, які містять кальцій, в одній інфузійній системі для внутрішньовенного введення. Руміксон Фармюніон не можна вводити внутрішньовенно одночасно з розчинами, які містять кальцій, у тому числі з тривалими інфузіями, які містять кальцій, наприклад, при парентеральному харчуванні. Однак, за винятком новонароджених, Руміксон Фармюніон та кальцієвмісні розчини можна вводити послідовно, якщо інфузійну систему ретельно промити між інфузіями сумісним розчином (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Діти.

Препарат застосовують дітям згідно з дозуванням, вказаним у розділі «Спосіб застосування та дози».

Передозування.

У разі передозування гемодіаліз чи перитонеальний діаліз не зменшать надмірні концентрації препарату у плазмі крові. У разі передозування можливі нудота, блювання, діарея. Специфічного антидоту не існує. Лікування передозування симптоматичне.

Побічні реакції.

При застосуванні цефтриаксону можливі нижчезазначеніпобічні явища, які регресували спонтанно або після відміни препарату.

Інфекції:Мікоз статевих шляхів, суперінфекції, спричинені резистентними мікроорганізмами.

З боку системи крові: еозинофілія, лейкопенія, гранулоцитопенія, гемолітична анемія, тромбоцитопенія, збільшення протромбінового часу, підвищення рівня креатиніну в сироватці крові; дуже рідко поширені: розлади коагуляції. Дуже рідко спостерігалися випадки агранулоцитозу (3), переважно після застосування загальної дози 20 г чи більше. Під час тривалого лікування слід регулярно контролювати картину крові. Повідомлялося про незначне подовження протромбінового часу.

З боку травного тракту: рідкі випорожнення/діарея; нудота; блювання; стоматит; глосит; панкреатит, що розвинувся, можливо, внаслідок обструкції жовчовивідних шляхів. Хворих, які мали фактори ризику застою у жовчовивідних шляхах, такі як, велике хірургічне лікування в анамнезі, тяжкі захворювання та повністю парентеральне харчування. При цьому у розвитку панкреатиту не можна виключати роль преципітатів, що утворилися під дією цефтриаксону в жовчовивідних шляхах; псевдомембранозний ентероколіт.

З боку гепатобіліарної системи: преципітати кальцієвої солі цефтриаксону у жовчному міхурі з відповідною симптоматикою у дітей, оборотний холелітіаз у дітей. Вказані явища рідко спостерігались у дорослих; збільшення рівня печінкових ферментів у сироватці крові (АСТ, АЛТ, лужної фосфатази).

З боку шкіри і підшкірної клітковини: висипання, алергічний дерматит, свербіж, кропив’янка, набряки, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла).

З боку сечовидільної системи: олігурія, утворення преципітатів у нирках, головним чином у дітей віком від 3 років, які отримували великі добові дози препарату (≥ 80 мг/кг на добу), або кумулятивні дози понад 10 г, а також які мали додаткові фактори ризику (обмежене вживання рідини, постільний режим тощо). Утворення преципітатів у нирках може протікати безсимптомно або проявлятися клінічно, може спричинити ниркову недостатність, яка минає після припинення лікування Цефтриаксоном.

Загальні розлади та реакції у місці введення: головний біль, запаморочення, гарячка, озноб, анафілактичні або анафілактоїдні реакції.

Після внутрішньовенного введення спостерігаються запальні реакції стінки вени. Їх можна уникнути, застосовуючи повільну ін’єкцію (2-4 хвилини).

Внутрішньом’язова ін’єкція без застосування лідокаїну болюча.

Взаємодія з кальцієм

Були проведені 2 дослідження in vitro, у яких вивчалась взаємодія цефтриаксону та кальцію (одне дослідження із застосуванням плазми крові дорослих, інше – із застосуванням плазми крові з пуповини новонароджених). Цефтриаксон у концентрації до 1 мМ (надлишкові концентрації досягались in vivo після внутрішньовенного вливання протягом 30 хвилин 2 г цефтриаксону) застосовували у комбінації з кальцієм у концентрації до 12 мМ (48 мг/дл). Відновлення цефтриаксону з плазми крові зменшувалося при концентрації кальцію 6 мМ

(24 мг/дл) чи вище у плазмі крові дорослих чи 4 мМ (16 мг/дл) чи вище у плазмі крові новонароджених. Це може відображати утворення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону.

Описана невелика кількість летальних випадків утворення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону у легенях та нирках новонароджених. У деяких випадках венозні доступи та час введення цефтриаксону та кальцієвмісних розчинів були однаковими, а в деяких преципітати були виявлені в інфузійній системі. Щонайменше про один летальний випадок повідомлялося у новонародженого, якому цефтриаксон та кальцієвмісні розчини вводили у різний час та за допомогою різних інфузійних систем, при цьому при аутопсії преципітати знайдені не були. Схожі повідомлення для пацієнтів більш старшого віку відсутні.

Вплив на результати лабораторних аналізів.

У поодиноких випадках при лікуванні цефтриаксоном у хворих можуть відзначатися хибнопозитивні результати проби Кумбса. Як і інші антибіотики, цефтриаксон може спричиняти хибнопозитивний результат проби на галактоземію. Хибнопозитивні результати можуть бути отримані і при визначені глюкози в сечі, тому під час лікування цефтриаксоном глюкозурію у разі при необхідності слід визначати лише ферментним методом.

Термін придатності. 3 роки.

Не застосовувати після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Несумісність.

Руміксон Фармюніон не можна змішувати з іншими препаратами, за винятком тих, що вказані в розділі «Особливості застосування».

Руміксон Фармюніон є несумісним з: розчинами, що містять кальцій (такими як розчин Хартмана і розчин Рінгера), амсакрином, ванкоміцином, флуконазолом, аміноглікозидами і лабеталолом.